Поділ майна

Після припинення фактичних шлюбних відносин та розпачу від усього інституту шлюбу з усіма витікаючими наслідками, сторони замислюються про спільно набуте майно. Не рідко трапляються випадки, коли один з подружжя переписує майно на близьких родичів, друзів, сусідів або робить інші махінації аби уникнути справедливого поділу майна, набутого за час шлюбу. Це не позбавляє права другої сторони претендувати на свою частку майна, хоча й ускладнює процедуру його поділу.
Нижче ми розберемо, яке саме майно відноситься до спільного майна подружжя, а яке майно відноситься до особистої приватної власності та відповідно не підлягає поділу, що таке шлюбний договір та які підстави визнання його недійсним, як визнати своє право на частку майна, як не доходити до поділу майна в суді.

На це питання надає відповідь ст. 60 Сімейного кодексу України, а саме під спільним майном подружжя розуміють майно, набуте подружжям в шлюбі незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У той же час, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Відтак, до спільного майна подружжя входить, зокрема, їх заробітна плата, стипендія, пенсія, річні бонуси та будь-які інші доходи. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то майно або грошові кошти, у тому числі гонорар, виграш, отримані за цим договором, належать подружжю і є спільною сумісною власністю.
До спільної власності подружжя можна також віднести речі професійних занять (медичне обладнання, музичні інструменти, організаційна техніка тощо), придбане одним з подружжя за час шлюбу.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:
1) час набуття такого майна;
2) кошти, за яке таке майно було набуте (джерело набуття);
3) мета придбання майна, яке дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Так, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”;
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Крім того, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є:
– речі індивідуального користування (у тому числі коштовності, придбані за рахунок спільних коштів подружжя, одяг, аксесуари, прикраси, парфуми, засоби особистої гігієни, тобто, речі, які кожен з подружжя особисто використовує у повсякденному житті);
– премії, нагороди, які він/вона одержали за особисті заслуги (суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню);
– кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;
– страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них;
– майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин;
– якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю;
– якщо річ, яка належить одному з подружжя дає дохід (дивіденди), то він є власником цього доходу (дивідендів).

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Відтак, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися “обставинами, що мають істотне значення”, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21 грудня 2007 року №11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

До таких підстав можна віднести:
– порушення нотаріальної форми договору;
– укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
– неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатною особою, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
– зменшення обсягу прав дитини, передбачених в Сімейному кодексі України;
– включення умов, які ставлять одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище;
– укладення договору під впливом обману або насильства;
– помилка однієї зі сторін договору;
– порушення шлюбним договором норм закону тощо.

Отже, як ми вже зазначали, існує два способи поділу спільного майна подружжя – шляхом підписання шлюбного договору або в судовому порядку. Звісно, поділ майна подружжя шляхом укладення шлюбного договору (контракту) є більш гуманним і швидким способом, що дозволить уникнути довго триваючих судових процесів та збереже нормальні дружні стосунки між подружжям. Якщо шлюбний договір не було укладено, то залишається розраховувати на поділ майна в судовому порядку. Авжеж, поділ майна через суд є досить довгим процесом і може тривати роками, адже в разі не згоди з рішенням суду першої інстанції, друга сторона може звернутись зі скаргою до апеляційного суду, а потім за оскарженням в касаційний суд. Досить часто одна зі сторін навмисно затягує судовий процес аби позлити, помститись або вивести з рівноваги іншу сторону, це також впливає на тривалість усього судового процесу. З метою відстоювання своєї позиції, виборювання для себе максимально сприятливих умов та протистояння ймовірним маніпуляціям іншої сторони, ми радимо звертатись до наших грамотних та кваліфікованих юристів. Наші юристи не тільки мають величезний досвід у повному супроводженні укладення шлюбного договору (контракту), а й мають беззаперечні перемоги в судах всіх інстанцій.