Оформити спадщину

Кожна особа бодай раз у своєму житті стикалася із втратою близьких, це завжди дуже болісний процес. Немає різниці, чи втрата стала несподіваною чи близька людина тривалий час хворіла і настання її смерті було передбачуваним. Після втрати рідних оговтатись дуже важко, тому питання матеріальних благ, що залишились після померлого, відсуваються на далекий план. Отже, коли спадкоємці померлої особи звертаюсь за допомогою до юриста щодо прийняття спадщини, дуже часто такий строк пропущений або спадкоємець і гадки не мав про всю спадкову масу померлого та прийняв тільки її частину, або спадкоємець допустив інших процедурних помилок під час оформлення спадщини. Для того, щоб не допускати таких помилок, ми розберемо з вами не тільки порядок оформлення спадщини, а й розглянемо, що взагалі розуміють під поняттям спадщини, її склад, види спадкування та багато інших моментів, пов’язаних із цим.

Перед тим, як розкривати поняття спадкування, слід зазначити, що не існує спеціального нормативно-правового акту, регулюючого спадкування, загальні положення про спадкування закріплені в книзі VI Цивільного кодексу України.
Відтак, спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Існують два види спадкування: за заповітом або за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У складі спадщини виділяють спадковий актив і спадковий пасив. Спадковий актив – це сукупність усіх прав що входять до складу спадщини, спадковий пасив – це сукупність усіх обов’язків що входять до складу спадщини. Пасив спадщини не може перевищувати її актив.
До спадкового активу можна віднести, зокрема, право на земельну ділянку, частку у праві спільної сумісної власності, право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, право на вклад у банку (фінансовій установі), право на отримання страхового відшкодування, право на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки.
У той же час, не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 Цивільного кодексу України.

Не мають право на спадкування:
– особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;
– особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;
– за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;
– за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
– за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду;
– за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Розберемо кожний вид спадкування більш детально і розпочнемо зі спадкування за заповітом.

Заповіт – це особисте розпорядження особи (заповідача) щодо майна, яке їй належить, майнових прав та обов’язків на випадок своєї смерті. Правова дійсність заповіту наступає з моменту смерті заповідача або з дня вступу в законну силу рішення суду про оголошення його померлим.
Перед тим, як розбирати, які особливості притаманні заповіту та які права має заповідач, зазначимо спочатку загальні вимоги, що висуваються до заповіту:
– обов’язкова письмова форма із зазначенням місця та часу його складення;
– має бути особисто підписаний заповідачем (Якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа, справжність підпису у такому випадку завіряється нотаріально);
– має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України;
– заповіт має бути зареєстрований у Спадковому реєстрі.

1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.
5. Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому.
6. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
7. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.
8. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
9. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ.
10. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання або вчинення дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети;
11. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
12. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування.
13. Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, а також у будь-який час скласти новий.

1. Звернутись до нотаріуса (при заведенні спадкової справи нотаріус перевірить у Спадковому реєстрі наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту).
2. У разі наявності заповіту спадкоємцю подається його оригінал чи дублікат, якщо такий заповіт посвідчений іншим нотаріусом, він витребовується відповідним запитом нотаріуса.
3. Нотаріусу подається свідоцтво про смерть і за необхідності – документи, що підтверджують родинні відносини із спадкодавцем.
4. Після відкриття спадщини спадкоємцям за заповітом надається шестимісячний строк для прийняття спадщини або відмови від неї. Відмова спадкоємця від спадщини за заповітом не позбавляє його права на спадкування за законом.
5. Нотаріус видає свідоцтво про спадщину після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини та внесення плати спадкоємцем за видачу свідоцтва.
6. Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Усього існує п’ять черг спадкування за законом.
Перша черга – право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Друга черга – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця.
Четверта черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
П’ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення; утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.
Що стосується часток у спадщині, то вони є рівними для кожного із спадкоємцев. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

1. Подати особисто спадкоємцем заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини (якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна).
2. При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов’язково вимагаються відповідні документи.
3. Таким чином, нотаріусу необхідно подати наступні документи:
– свідоцтво органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця;
-документи, що підтверджують родинні та інші відносини спадкоємців зі спадкодавцем (свідоцтва, копії актових записів, рішення суду, що набрали законної сили);
-документ, що підтверджує внесення плати спадкоємця про видачу свідоцтва;
-документи, що підтверджують наявність усього майна, що належало спадкодавцю;
-документи, що підтверджують право власності спадкодавця на майно, що підлягає державній реєстрації.
4. Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру.

Усім добре відомо, що строк прийняття спадщини становить 6 місяців із дні її відкриття. Якщо протягом встановленого шестимісячного строку спадкоємець не прийме спадщину, він втрачає право на її прийняття. Але непоодинокими є випадки, коли спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини, отже виникає питання, що йому з цим робити.
Можна виділити два шляхи подальших дій:
1. Отримати письмову згоди інших спадкоємців і подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу.
2. Подати позовну заяву до суду про продовження строку для прийняття спадщини (у такому випадку вам необхідно буде пояснити причини пропуску строку для прийняття спадщини, якщо строк сприйме таку причину поважною, то продовжить строки).

Згідно з положенням ч. 3 ст. 1272 Цивільного кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.

До поважних причин можна віднести наступні:
• тривалу хворобу, що обмежує можливість пересування;
• довгострокове відрядження;
• необізнаності спадкоємця про наявність заповіту (повідомлення про смерть спадкодавця не публікувались у регіональній пресі).
• незнання про те, що родич помер (наприклад, вам не повідомили про це інші родичі);
• знаходження в місцях позбавлення волі тощо.

Перелік можливих поважних причин для пропуску строку для прийняття спадщини не є вичерпним, тому в кожному конкретному випадку можуть бути інші поважні причини, які перевіряє суд в ході здійснення провадження.

У зв’язку з введенням в Україні 24 лютого 2022 року воєнного стану, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (зі змінами) призупинено перебіг строку прийняття спадщини на час його дії. Якщо спадщина відкрилась до початку запровадження воєнного стану і строк для прийняття спадщини не закінчився на момент запровадження воєнного стану, то строк для прийняття спадщини зупиняється і буде продовжений після припинення воєнного стану.

Крім того, слід зазначити, що наразі в умовах воєнного стану спадкова заводиться будь-яким нотаріусом України, незалежно від встановленого ст. 1221 Цивільного кодексу України місця відкриття спадщини.

Якщо на момент смерті спадкодавець проживав на тимчасово окупованій території України, то процес оформлення спадщини є складнішим.

Отже, якщо спадкодавець був зареєстрований та проживав на непідконтрольній Україні території, місце відкриття спадщини не прив’язується до місця проживання спадкодавця, а встановлюється місцем подання першої заяви на прийняття спадщини або відмови від неї, або поданням вимоги кредиторів.

По-перше, необхідно звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у строк, передбачений чинним законодавством України (6 місяців).

По-друге, необхідно встановити факт смерті спадкодавця, для цього спадкоємець подає нотаріусу свідоцтво про смерть спадкодавця. Якщо спадкоємець не може подати свідоцтво про смерть, а має на руках лише свідоцтво про смерть, видане органами, створеними в порядку не передбаченому законодавством України (наприклад, ЛНР, ДНР тощо), то спадкоємець має через суд встановити факт смерті спадкодавця і на підставі рішення суду отримати в органах реєстрації актів цивільного стану відповідне свідоцтво про смерть особи.

По-третє, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є:

– свідоцтво органів реєстрації актів цивільного стану;
– повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису;
– копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

По-четверте, нотаріус перевіряє наявність майна, що належало спадкодавцю, відправляє запити у відповідні інституції.

По-п’яте, спадкоємець має внести плату за отримання свідоцтва про право на спадщину. . Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру.

1. Спадкоємець пропускає строк для прийняття спадщини через необізнаність про існування встановленого законодавством строку (обмеження шестимісячним терміном).
2. Спадкоємець не знає, куди звертатись для прийняття спадщини.
3. Спадкоємець не знає, як самотужки продовжити строк для прийняття спадщини.
4. Спадкоємець не знає про наявність будь-яких обтяжень на спадкове майно, тому отримує відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від нотаріуса.
5. Спадкоємець через суд скасовує постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, а зобов’язати через суд нотаріуса видати свідоцтво не може тощо.

Отже, для того, щоб не допустити зазначених помилок або виправити вже ті, що склалися ми радимо без зволікань звертатись за кваліфікованою правовою допомогою до наших юристів. Ми маємо не тільки значний досвід у супроводженні всього процесу оформлення спадщини, а й в представництві інтересів клієнта в суді.